У Кропивницькому ЦПП вчилися комунікації з військовими
У Кропивницькому центрі підтримки підприємництва психологиня Ганна Колєва говорила про те, що стосується кожного – "Комунікація з військовими". Це більше, ніж просто розмова. Це про розуміння, підтримку і адаптацію до нової реальності, в якій ветерани, їхні родини та суспільство намагаються знайти спільну мову.
Чому це важливо?
Коли військовий повертається додому, він часто наштовхується на нерозуміння, мовчазні запитання в очах знайомих і родичів, невидиму стіну між рідними людьми. Його досвід – це важкий багаж, який не кожен готовий або може розділити. Водночас суспільство, не маючи достатньо знань, може несвідомо завдавати ще більшого болю.
Ми звикли мислити у категоріях "до" та "після". Але для військового ці поняття набувають зовсім іншого значення. Він може фізично повернутися додому, проте психологічно та емоційно частина його все ще залишатиметься там, на полі бою. Його поведінка змінюється, реакції стають іншими, сприйняття світу трансформується. Звичайні питання, побутові розмови чи навіть жарти можуть раптово викликати емоційну хвилю – від агресії до замкнутості.
Як же суспільству, родинам, друзям і колегам навчитися правильно взаємодіяти? Саме про це йшла мова на зустрічі з психологинею.
Що дізналися слухачі?
- Слова мають значення. Фрази на кшталт "Ти тепер вдома, розслабся", "Час лікує", "Головне, що ти повернувся живий" можуть завдати болю, а не підтримати. Важливо говорити просто і щиро: "Я поруч. Якщо хочеш поговорити – я слухаю".
- Мовчання – теж підтримка. Іноді військовий не хоче говорити про пережите. Це нормально. Головне – дати йому знати, що він може поділитися своїми думками, коли буде готовий.
- Зміни в поведінці – це частина адаптації. Дратівливість, замкнутість, емоційна нестабільність – усе це прояви того, що людина переживає непростий процес повернення до мирного життя. Важливо приймати це з розумінням і терпінням.
- Родина теж потребує підтримки. Дружини, батьки, діти військових часто опиняються перед викликом: як адаптуватися до змін, як не зруйнувати стосунки, як прийняти нову реальність? Якщо їм важко, якщо вони шукають відповіді – це означає, що й суспільству потрібно навчитися допомагати.
- Колектив і робоче середовище можуть або підтримати, або травмувати. Іноді колеги або керівництво не усвідомлюють, що навіть звичайний жарт чи зауваження можуть стати тригером для людини, яка повернулася з війни. Тому варто говорити про психологічну грамотність у колективах і створювати середовище, де кожен почуватиметься комфортно.
- Психологічна підтримка. Якщо людина потребує допомоги, важливо не відштовхувати її, а спрямувати до фахівців. Є спеціальні програми, реабілітаційні центри та групи підтримки, які можуть допомогти пройти цей непростий шлях адаптації.
Психологічна травма – це більше, ніж переживання
Це не просто "поганий настрій" або тимчасова емоційна реакція. Це зміна світосприйняття, реакцій, потреб. І важливо розуміти:
Людина може не одразу повернутися до звичного життя.
Їй потрібен час для адаптації, і цей процес не має чітких термінів.
Військові не хочуть жалю – вони потребують розуміння.
Навчитися слухати – це один із найцінніших дарів, який ми можемо дати.
Психологічна травма – це те, що не завжди можна пояснити словами, але що треба відчути серцем. І саме тому такі зустрічі потрібні. Бо розуміння – це перший крок до підтримки.