Цікаві факти

Жалюгідний фордик

 

Якось Генрі Форд, подорожуючи малолітражним авто своєї фірми, побачив на дорозі точно такий же автомобіль, в якого були проблеми з двигуном. Він надав незнайомцеві необхідну допомогу: забезпечив запчастинами, відрегулював мотор. Коли вдячний власник машини простягнув пять доларів, Форд посміхнувся:

 

- Ні, ні, не треба грошей. У мене справи й так ідуть непогано.

 

- Не дуже-то віриться, шановний! - відповів той. - Процвітай ви в справах, так не трусилися б у жалюгідному «фордику»...

 

Мистецтво спокуси

 

Багаторічні спостереження за річковими дельфінами в басейні Амазонки виявили наявність у них ритуалу залицяння. Деякі самці підносять самкам пучки морської трави, палички чи шматки глини, аби справити на них гарне враження. 

 

Скажете, дурниці? А ось аналіз ДНК показав, що у таких самців у зграї більше дитинчат. Так що перед вправним спокусником дамі встояти важко. Навіть якщо той – дельфін. 

 

Дурити теж треба вміти

 

Ефективність плацебо залежить від багатьох характеристик цих таблеток-пустушок. Наприклад, прийом двох таблеток замість однієї справляє на пацієнта більший вплив. Для різних хвороб підходять таблетки різного кольору: депресію краще лікувати жовтими плацебо, виразку шлунка - білими. Істотне значення має вартість: у багатьох випадках більш дорогі «ліки» дають більший ефект, ніж дешевші. 

 

А сам читав?

 

Великий російський ділок С. Поляков (1837-1888) нажив мільйони на залізничних підрядах, але страждав на найжорстокіший комплекс неповноцінності: Самуїла Соломоновича дуже гнітила думка, що всі ставляться до нього як до фінансового махінатора, і не більше. 

 

І ось, щоб створити собі репутацію серйозного фахівця і змусити поважати себе, він замовив кільком літераторам книгу з історії російської залізничної справи. Розкішно видавши її під своїм імям, «автор» закупив майже весь тираж і почав поширювати екземпляри серед високопоставлених осіб імперії. Серед таких сановників був і майбутній міністр шляхів сполучень, а в подальшому - голова Ради міністрів, граф С.Ю. Вітте (1849-1915). Прийнявши подарунок, Сергій Юлійович недбало погортав книгу і раптом запитав:

 

- А ти сам хоч її читав?

 

Та де ж узяти стільки слів?

 

Якось до французького письменника й критика Анатоля Франса прийшла найматися на роботу стенографістка. Головною своєю якістю вона вважала вміння стенографувати зі швидкістю 150 слів за хвилину. На що письменник відповів: «Але де я для вас візьму стільки слів?».