Це було
НОВОАРХАНГЕЛЬСЬКА ТРАГЕДІЯ
У підвалі винокурні живцем згоріло більше двохсот людей.
15 грудня 1917 року дільничний начальник міліції у селищі Новоархангельськ отримав секретну вказівку з Єлисаветграда від повітового комісара. У ній був наказ випустити у річку увесь спирт з місцевого викокурного заводу Скупніна та Меламуда, щоб таким чином спирт не потрапив до місцевого населення, а отже не було погромів та безпорядків. На той час у підвалі заводу знаходилося близько 6000 відер 95-ти градусного спирту.
Відро – дометрична одиниця виміру об’єму рідини, приблизно 12, 299 л.
Уночі начальник міліції, акцизний чиновник та поняті у супроводі загону міліціонерів пішли на завод. Та виявилося, що несправне пристосування для викачки з бочок спирту. Поки прокладали труби, жолоби, ставили насоси та інші пристосування, пройшло зо три години. І тільки о другій годині ночі 16 грудня почали випускати спирт у річку. Три години роботи проходили спокійно і вдалося випустити 3500 відер спирту. Після п’ятої години ранку, коли прокинулося селище, до підвалу став жваво сходитися місцевий люд, як до церкви на свято. Кожний тримав у руках відра. За годину зібрався натовп у кілька сотень чоловік.
Виливати спирт у річку припинили, а натовпу сказали, що спирт уже закінчився, а бочки порожні. Та натовп не повірив і продовжував просити поділитися рідиною.
О дев’ятій годині ранку натовп пішов до будинку дільничного начальника міліції, вимагаючи у нього ключі від заводу. Коли міліціонер вийшов з хати, відразу схопили його за руки і повели до винокурного підвалу, погрожуючи самосудом, якщо не скаже, у кого ключі від дверей підвалу. Та він навідріз відмовився це зробити.
Тоді натовп направився до акцизного чиновника, вимагаючи, щоб той віддав ключі. І тут отримали відмову.
Так тривало до третьої години дня, поки новоархангельці не додумалися збити з дверей підвалу навісні замки. І натовп увірвався до приміщення, де ще залишалося 2660 відер спирту.
Тисячний натовп грабував склад і пиячив увесь вечір. Набирали спирт у кого що було з собою, і хто скільки міг винести з підвалу та віднести додому. При цьому проливали спирт на підлогу. На ній утворилися калюжі глибиною в чверть аршина (аршин – 71, 12 см).
Черпали спирт з чанів, бочок, цистерн і просто з підлоги. Обливали один одного, падали на підлогу, посковзнувшись, матюкалися…
Багато хто п’янів від одних лише винних парів. Чоловіки і жінки, старі і малі набирали спирт у принесені ємності, відносили рідину додому і знову поверталися до винного підвалу, якщо ще вистачало сил. Одні не могли відмовитися від спокуси пригубити дармовий алкоголь, інші просто надихалися винних парів. Усі вулиці до заводу були забиті народом, які поспішали заволодіти дорогоцінною вологою. Таку картину можна було спостерігати хіба що на Водохрещу.
Вже опівдні 16 грудня вулицями Новоархангельська розгулювали п’яні. Школярі не пішли до школи, бо також надихалися алкогольних парів. На вулицях під тинами валялися чоловіки і жінки.
О третій годині дня до Новоархангельска стали з’їжджатися селяни із сусідніх сіл Єлисаветградського та Уманського повітів, які відділяла річка Синюха. Набирали спирт у свої ємності і залишалися очікувати на погроми місцевих лавок – а може й їм там щось перепаде!
Коли стемніло, розгром винного підвалу продовжувався. Зайти до підвалу, чи вийти з нього було важко через велике скупчення народу.
І тут хтось надумав запалити свічку. Враз спалахнули пари спирту у підвалі, у якому знаходилися до двохсот осіб.
Горіли повітря, стеля, стіни і підлога.
Горіли люди.
З жахом і в паніці вони кидалися шукати вихід з підвалу та порятунок. Але про це й годі було думати, бо біля виходу з підвалу утворилися гори тіл, які горіли, і які закривали вихід.
Потім ще довго у Новоархангельську говорили, що крики приречених на смерть у підвалі чули у сусідніх з селищем селах.
Декому, але небагатьом, вдалося вибратися з підвалу, і вони з божевільними обличчями та несамовитими криками відбігали палаючими факелами на кілька десятків метрів від підвалу і падали в сніг, шукаючи у ньому порятунку, та помирали на очах кількох сотень глядачів. Дехто кидався у річку, потрапляв під лід, і там знаходив смерть.
Усі, хто був у підвалі, коли запалили свічку, або ж там і згоріли, або ж знайшли смерть на вулиці. Одяг навіть тих, хто стояв на відстані 20 метрів від підвалу, також загорявся.
Нарешті, перекриття підвалу впало і накрило собою понівечені трупи. Лише вранці 17 грудня, коли не було чому уже горіти, пожежа стихла.
До Новоархангельска стали з’їжджатися на базар жителі сусідніх сіл. Щоб не сталося погрому, довелося просити підмогу з Умані, звідки прибули 20 гайдамаків, які й попередили пограбування крамниць.
О другій годині дня до Новоархангельска з Єлисаветграда прибули виконуючий обов’язки начальника повітової міліції М. Синяков, члени ради і загін міліції. Вони розпустили базар, а потім поїхали на правий берег Синюхи у село Торговицю, де перед цим була перестрілка, та і втихомирили народ…
…Лише увечері 17 грудня оглянули винний підвал заводу. У ньому були гори трупів…
Єлисаветградська газета «Голос Юга» у у двох номерах за «гарячими слідами» повідомляла про трагедію у селищі Новоархангельськ. Виконуючий обов’язки начальника повітової міліції М. Синяков надіслав до Єлисаветграда телеграму, в якій яскраво змалював події. Цю телеграму також надрукувала газета.
Як повідомляв М. Синяков, увечері 17 грудня з підвалу винесли обгорілі залишки 218 осіб, які не можна було опізнати.
В.Поліщук