Сто років тому
РУКА, ЩО ДАЄ, НЕ ЗУБОЖІЄ
Важко переоцінити допомогу, яку отримала Україна від благочинних організацій Заходу сто років тому. Скільки життів було врятовано! Не злічити. Тільки в Миколаївській губернії, до складу якої входили тоді Єлисаветградський і Олександрійський повіти, станом на липень 1922 року, вони забезпечували харчуванням близько 310 тисяч голодуючих. Крім того в Україні діяла благодійна організація Нансена, про яку ми писали раніше.
В Єлисаветградському повіті АРА щоденно годувала обідами 26 тисяч дітей і 20 тисяч дорослих. У самому Єлисаветграді діяли дві їдальні для дітей, а на Биковій працювала Нансенівська їдальня. Кожному відвідувачу видавали порцію обіду, який готували виходячи з норми на одну людину: три чверті фунта хліба (300 г), 9 золотників крупи (золотник, це 4,27 г), 4 масла і 2,5 золотника солі. Не можна назвати такий обід повноцінним, але він був рятівним і поданим вчасно, коли голодуючі цього конче потребували.
Достеменно відомо, що їдальні АРА були в м. Бобринці і Бобринецькому районі, у Федварському районі, в с Аннівці Новоукраїнської волості, Бежбайраках, Жуковій, Цибульці, Костоватій, Плетеному Ташлику, Олександрово-Гайсині, Великій Висці, Лелеківці, Обознівці, Масляниківці, Олексївці, Кетрисанівці тощо.
Отримати харчування хотілося всім. Для того, щоб відокремити дійсно голодуючих від тих, хто ними прикидався, придумали так званий огляд. Прискіпливе обстеження проходили не всі. Про те, як це відбувалося писала газета «Красный путь».
«АРА В ЕЛИСАВЕТГРАДЕ. Взрослых свидетельствуют. Выдают им карточки и сразу же выдают продовольствие. Освидетельствование происходит в Пассаже. Двор запружен народом. Голодающих не особенно много. Большинство торговцы и торговки с базара. Говорят, что в связи с выдачей питания, на базаре не осталось торговцев: все ушли на освидетельствование. Одна «голодающая» другой жалуется:
- Пошла сюда, позавтракать не успела, а здесь, верно, еще пол дня придется простоять.
Та ей сочувственно кивает головой.
Очередь легко разбить на нуждающихся в питании, и других, пришедших получить, потому что дают. Первая категория, с распухшими от голода ногами, терпеливо стоит в «хвосте» и дожидается своей очереди. Вторая категория старается пройти силой. Здесь пускаются в ход и кулаки, и широкие плечи. «Хвост» не двигается, а наиболее сильные врываются внутрь. В «хвосте» двое помощи не дождались – умерли. Трупы убрали. Другие из «хвоста» ждут своей очереди: многие ли дождутся? Группа из наиболее сильных «прорвала фронт», силой ворвалась в помещение, где свидетельствуют. За ними – остальные. Пришлось вызвать отряд милиции для наведения порядка.
В комнате несколько переписчиц пишут анкеты, карточки. Незаметно крадучись, ползет тиф. Вши везде. Ползают по полу, выползают на столы, кусают работающих. Немудрено, что уже многие, из работавших на пунктах, заболели сыпняком.
Пункт пропускает до 900 человек в день. На 2000 освидетельствованых выдано только 1000 карточек; остальные отнесены ко второй категории (малокровные или здоровые).
К концу дня очередь снова сбилась в кучу у двери. Толпа гудит. Из толпы по временам выносят упавших в обморок. Их обливают водой, приводят в чувства. Двор постепенно очищается.
За сприяння Державного обласного архіву, рубрику підготувала Анфіса РТВЕЛІАШВІЛІ.
У публікації використано матеріали газети «Красный путь» за липень 1922 року.