Прощання з захисником
Прощання із захисником України відбулося біля пам’ятного знаку Голодомору та політичних репресій у Знам’янці. Провести Євгена в останню путь зібралися сотні жителів міста.
25 листопада зупинилося серце 37-літнього Малиша Євгена Григоровича.
Нарoдився Євген 8 липня 1980 рoку в селі Магдалинівці під Запоріжжям. Закінчив школу, працював у рідному селі. А коли розпочалася війна, був серед перших добровольців. Нове військове життя почалося 3 серпня 2014 року. Євген був спочатку у складі 30-ої, а потім 54-ої окремої механізованої бригади. Не шкодуючи себе, він боронив мирне українське небо. Весь цей час він був на передовій. Після демобілізації мав великі плани на життя, дуже хотів створити родину, побудувати власний дім. Та доля, на жаль, вирішила інакше. Під час служби Євген втратив здоров’я. Після страшного діагнозу хлопцю-одинаку рідню замінили волонтери і бойові товариші.
Разом боролися з недугою до останнього.
Секретар міської ради Наталія Клименко у прощальному слові сказала:
«Життя – як квіти троянди. Довго зростають, і всі ними милуються.
Сьогодні квіти лягли на домовину нашого земляка Євгенія Григоровича Малиша, учасника антитерористичної операції. Тяжка хвороба забрала його молоде життя. Євгеній полишив усе, бо матір-Україна просила його зробити крок назустріч. Та він зробив все, що міг. А тепер він просить нас із неба: «Зробіть краще і не судіть мене. Я просто віддав борг християнина. Я просто був козаком. Чоловіком, в якого серце рветься за Україну».
Я схиляю голову перед справжнім патріотом, який віддав життя заради нас з Вами, заради Батьківщини. Пам’ять про молодого захисника Вітчизни, Малиша Євгенія Григоровича, залишиться у наших серцях назавжди!»
Вічна пам’ять і слава Героям!
З промовою звернулась до присутніх координатор волонтерського Центру «Майдан», депутат міської ради Наталія Тишкевич: «Ми сьогодні прощаємося з незвичайною людиною: тихий, добрий , лагідний, але він володів особливим даром об’єднувати навколо себе людей . Коли ми надсилали йому посилки в зону АТО, він у першу чергу віддавав своїм бойовим друзям, а залишки залишав собі, він вмів так подякувати волонтерам, щоб надихнути далі нас на нелегку волонтерську працю. Мало хто знає, що коли Євген приїхав в Знам’янку, він перші дні жив у Олександра Осіпова і ці два зранених війною товариша допомагали один одному. Жодна людина, до якої ми зверталися за допомогою, нам не відмовила. Ми вдячні Моцному В.К., який дав йому гуртожиток і влаштував на роботу. Вдячні працівникам-медикам міської та районної лікарень, міськвиконкому, управлінню соціального захисту населення , а найголовніше - всім знам’янчанам, які протягом всього часу допомагали Євгену. Ми вдячні Євгену за те, що він вчив нас бути добрими. Він назавжди увійде в історію нашої громади і нашого міста. Вічна Слава тобі Євгене!»
Слово надавали ветеранам АТО: Мухурову Володимиру та Руденко Юрію, друзям Євгена - Гуреєвій Оксані, Стаднік Олексанрі, які з теплими словами спогадів згадували про Євгена. Стаднік Олександра сказала: «Євген завжди старався підтримати нас, тяжко підібрати слова, але я хочу подякувати всім людям які раніше зовсім не знали Євгена, до тих пір, коли він захворів, людям, які його підтримали, адже кожен віддав Євгену частинку свого тепла»
Допоки ми живі - житиме пам’ять про Малиша Євгена Григоровича.
Нехай спочиває з миром! Слава воїну! Слава Україні!