Юнацьке захоплення, що стало метою життя
Так буває, коли ти знайомий з чоловіком ось вже зо три десятиліття і він за весь цей час майже не змінився: той же доброзичливий та усміхнений вираз обличчя, підтягнута статура і, навіть, у його верхній одежі не зовсім помітні зміни, але саме життя підносить шалені сюрпризи, особливо, якщо найближчими днями йому виповнилося аж 75! Від самої цифри вже в голові паморочиться, зважаючи на той факт, що згідно статистиці ВОЗ, по всій нашій планеті вікова категорія «65+» складає лише 8 відсотків всієї людської популяції…
Але повернімося до нашого ювіляра Юрія Володимировича Тютюшкіна, котрого всі по праву вважають кращим філокартистом не лише обласного центру, а й всієї області, благо, що, насамперед, обом зазначеним топонімам присвячена тематика його колекційних зібрань та уподобань. Починав же він колекціонувати поштові листівки та краєзнавчу атрибутику (від паперових документів, учнівського приладдя, етикеток – до крафтових цеглин місцевого виробництва понадсторічної давнини) ще в ті часи, коли геть неможливо було переглянути упродовж якоїсь доби зо півдесятка онлайн-аукціонів. Натомість необхідно було шукати собі однодумців і соратників по інших населених пунктах всього неосяжного колишнього «совка», для чого потребувалися тривалі, а почасти й безплідні, листування, накопичені довгими роками архіви обмінного фонду, тощо. Я не раз від нього чув, що ось такий-то екземпляр досі ще є в одесита, а інший – в москвича або пітерця. На питання, чому ж досі не в нього (?!), казав: «Шукаю щось із адекватного обміну»…
Сьогодні, коли в нашому місті існує кілька солідних приватних філокартково-краєзнавчих колекцій: його, моя та ще трьох-чотирьох колег, – будь-хто з них підтвердить, що, аби все те назбирати, передовсім необхідно повернути на малу батьківщину більшу частину тих предметів, особливо тих, що відправлені поштою почасти по віддалених топонімах не лише колишньої строкатої імперії, а й всієї земної поверхні. Так, гортаючи свої власні альбоми з єлисаветградськими листівками, окрім звичної кирилиці, почасти впадають у вічі й латинізовані адресати: від Марселю, Дрездену – до Буенос-Айресу. Бо куди тільки не надсилали наші колишні співгородяни картки з тутешніми найвизначнішими або ж найхарактернішими краєвидами. І все це було необхідно познаходити й повернути…
Досі пам’ятаю, як занурювався цілими днями в коробки з-під взуття, (саме в них було найзручніше тримати листівки, бо ширина тик коробок дорівнювала довжині поштівки, що дозволяло до кожної напхати їх по півтори сотні), люб’язно надані мені паном Юрієм ще на самих початках мого власного захоплення філокартією. Чого тільки там не було – картки з усієї планети!..
Але колекціонування – це не лише суцільне торжество твоїх особистих надбань, до речі, з часом такого торжества стає все менше і тому, що на кожного з нас обов’язково попереду очікує пошук найрідкісніших екземплярів. А це вже потребує все більших матеріальних затрат. Гарний сім’янин: чоловік, батько і дідусь Ю.Тютюшкін досягав бажаного не завжди завдяки сімейному гаманцю, а, передовсім, власному людському шарму і комунікабельним здібностям.
Будучи корінним городянином, мав змогу спілкування з багатьма сім’ями та окремими мешканцями цього багатостраждального на часті перейменування міста (Єлисаветграда-Зінов’євська-Кірово-Кіровограда-Кропивницького). Його прадідусь Фока Тютюшкін був неостаннім майстром на флагмані машинобудування чи не всього півдня України – заводі Ельворті (пізніше «Червона Зірка»), дідусь Семен Фокович, машиніст-інструктор колони паровозів спецрезерву наркомісаріату шляхів сполучень, почесний залізничник СРСР, Герой соціалістичної праці. Все зазначене лише спонукало такого нащадка до числених знайомств та комунікацій. Сам Юрій також віддав належне пам’яті своїх предків, ініціювавши створення меморіальної дошки на фасадній стіні вокзалу станції Кропивницький на честь С.Ф,Тютюшкіна.
Багато чого дісталося й рідному місту: до музейних фондів передано всю колекцію старовинної цегли, багато що із колекційних документів та предметів; численні виставки у музеях та бібліотеках обласного центру. Зрештою, незначна кількість місцевих краєзнавчих видань з’явилася на цей світ божий без його ілюстративних матеріалів, а в останні роки він і сам став співавтором окремих із них...
Сьогодні Юрій Володимирович Тютюшкін– достойний городянин, колекціонер, сподвижник, меценат, лауреат обласної краєзнавчої премії ім. В.Ястребова на порозі свого солідного ювілею, тож побажаймо йому щастя, бадьорості, наснаг і «многая-многая літа»!..
Володимир МОГИЛЮК, член НСПУ, колекціонер філокартії, краєзнавець