Чи допоможуть жертвам стихії?
Тарасівський сільський голова В’ячеслав Шворінь, котрий за дні, що минули після нищівного шквалу з градом, неодноразово вже показував наслідки стихійного лиха багатьом людям - від чиновників до журналістів, настроєний песимістично. Своєю тривогою поділився з кореспондентом "Сільського життя плюс" - селяни не вірять, що їм допоможуть грошима.
А воно й не дивно. Адже у Новоградівці цього ж Бобринецького району в 2012-му негода теж наробила чимало лиха. Тоді люди писали заяви з проханням хоча б частково компенсувати збитки через замулені городи, затоплені погреби й інші втрати. Заяви ті наче у прірву впали, ніхто нічого не отримав.
Торік у Веселівці теж була схожа ситуація, і теж ніякої компенсації. Цьогоріч у перший же понеділок після суботнього нападу стихії мешканці Тарасівки написали 110 заяв із проханням компенсувати збитки. Сільська рада створила комісію, яка в понеділок-вівторок обстежила городи і двори авторів заяв, підтвердила наявність утрат і руйнувань. Відповідні документи передані в район. Заяв могло б бути більше, але люди просто вже не сподіваються на допомогу й воліють не витрачати дарма час і "не зв’язуватися з владою". Хоча втрат зазнали всі.
У кожного свій рахунок до великої води. Зливою і градом (а його випало шаром висотою майже у півметра, подекуди крижані кульки лежали і танули протягом двох-трьох-чотирьох днів) вибито й замулено посіви більше, як на двох тисячах гектарів. Збитки величезні, треба пересівати. Але коли? В поле трактори вийти ще кілька днів не зможуть, щоб не загрузнути у розмоклій землі.
А ще велика вода (висота її у низинах сягала чотирьох метрів) зруйнувала дві сільських греблі і дамбу. Оті дві греблі селяни вже загатили. а ось із третьою складніше: вона у віданні району, і там найбільший обсяг робіт, які необхідно терміново виконати. Відновити дамбу в повному обсязі означає відновити ще й дорогу, яка по ній проходила і забезпечувала транспортне сполучення з Новоградівкою, Мар’янівкою, Апрелівкою. Поки що ж нижче того місця, де вона була, у півметровій глибині болоті, дехто ловить руками, сітками рибу, що потрапила сюди зі ставків - ті вийшли з берегів і затопили ближні землі.
Чим більше господарство, тим більші збитки від стихії. Але втрати простої селянської сім’ї - для цієї родини не менше лихо.
Тетяна Васильєва і Юрій Рожнов живуть разом, піклуючись в одній хаті про двох своїх стареньких матерів. Родина була вдома, коли того суботнього надвечір’я розпочався дощ. Коли він переріс у зливу, та ще й із градом, почали заганяти птицю, а брата Віктора попросили привести корову, що була припнута на пагорбку. Віктору довелося надягнути шапку, бо великі градини боляче били по голові й тілу. Коли дістався до корови, вода вже була до колін і стрімким потоком неслася в низину. Ледь устиг відв’язати худобину, як дощова ріка понесла балкою і Віктора, й корову. Чоловіка вдалося врятувати, а худобину - годувальницю родини - ні.
Що таке ось так раптово втратити корову, селянам пояснювати не треба: біда, горе, тисячні збитки. А ще додав клопоту перепаплюжений стихією город, нову розсаду для якого сім’ї довелося купувати у Бобринці в борг.
За свої 72 роки життя ще одна жителька Тарасівки Таїса Зарудня не пригадує раніше хоча б однієї такої страшної зливи з великим градом. Усі 45 соток городу негода зробила чорною мулякою. Усе, що так важко і дорого було тут засаджене й засіяне, тепер градом і великою водою знищено ущент. А живе пенсіонерка з дочкою-інвалідом першої групи, якраз виповнилося сорок днів, як помер чоловік. Згорьована родина жила з городу, а як бути тепер?..
У сусідів Таїси Зарудньої злива втопила козу і двох козенят. Та, власне, у будь-якому дворі Тарасівки - свій список утрат: птиця, коти, собаки, городина, таке інше.
Тут усе волає про необхідність допомоги.
Наш кор.