Душа переходить у слово: у Кропивницькому музеї Карпенка-Карого презентували виставку Світлани Барабаш

До 30-річчя Конституції України у літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого м. Кропивницького 30 червня відкрито дві виставки. Одна - «Душа переходить у слово», до 85-ї річниці від дня народження Світлани Григорівни Барабаш.

Заслужена працівниця освіти, член-кореспондентка Міжнародної кадрової академії, педагогиня, фольклористка, докторка філологічних наук, професорка, літературознавиця, критикиня, поетеса, членкиня Кіровоградської обласної організації Національної спілки письменників України, громадська діячка, лауреатка літературних та громадських премій і відзнак. Усе це про одну людину – Світлану Барабаш, яка залишила помітний слід в історії молодої української держави, науці та літературі.

Світлана Барабаш народилася 1941 року в Олександрівці Кіровоградської області. У 1958 році із золотою медаллю закінчила Олександрівську СШ №1. Працювала кореспонденткою Олександрівської районної газети «Вперед», заочно навчалася на факультеті журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Згодом закінчила філологічний факультет цього ж університету.

По закінченні навчання молода педагогиня викладала у вечірній школі робітничої молоді на Донбасі. З 1972 по 1982 роки обіймала посади викладача, старшого викладача, доцента кафедри української літератури Донецького державного університету. У 1979 році захистила кандидатську дисертацію, присвячену творчості Андрія Малишка.

Чисельні матеріали з фондів літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого ілюструють життєві віхи Світлани Григорівни, пов’язані з Кіровоградщиною, до якої вона переїхала на викладацьку роботу в 1982 році. Працювала в місцевих вищих навчальних закладах – педагогічному інституті імені О. Пушкіна (нині Центральноукраїнський педагогічний університет імені Володимира Винниченка) та інституті сільськогосподарського машинобудування (нині Центральноукраїнський національний технічний університет).

Значну частину виставки становлять матеріали, які висвітлюють наукову, просвітницьку та громадську діяльність нашої землячки. Створена в ЦНТУ за її ініціативи кафедра українознавства набула популярності серед науковців, студентів, громадськості міста як соціокультурний центр.

В експозиції представлені наукові праці Світлани Барабаш із музейного зібрання. Доробок науковиці понад 200 праць з історії української літератури, сучасного літературознавства, культурології та фольклористики. Серед них: «Чарівне джерело поезії» (1985), «Серце вільне і пісенне» (1989), «Душа прозріє всесвітом очей…» (2004), «Поетичний світ Ліни Костенко» (2003), «Ліна Костенко: філософія поетичного живопису» (2003), «Лірика кохання Ліни Костенко: спроба осягнення» (2003), «Поетична історіософія Ліни Костенко: безсмертя духу» (2003).

Поезію, до якої Світлана Григорівна прийшла вже у зрілому віці - називала справжнім дивом. Вона - авторка збірки поезії «Золоті причали» (1998), упорядниця книг українських народних пісень «Пісні з маминого голосу» (2003) та «Ясний серпанок маминої пісні» (2004). Після її смерті побачила світ збірка поезій «Засвічу тиху свічку надії» (2017).

Не залишилися поза увагою матеріали, що висвітлюють громадську діяльність Світлани Григорівни: її роль у створенні в Кіровоградській області крайового осередку Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги, роботу у раді Конгресу української інтелігенції, чисельні культурологічні передачі на радіо та телебаченні, присвячені талановитим землякам.

27 квітня 2007 року Світлана Барабаш пішла з життя, залишивши по собі щире Слово і добрі справи, які житимуть у пам’яті й серцях вдячних нащадків.

Про С.Г.Барабаш натхненно розповіла старша наукова співробітниця музею Наталія Мельниченко, додавши до усної мови і аудіозапис кількох пісень на слова поетеси.

З другою експозицією у формі «Відкриті фонди» ознайомила присутніх т.в.о. директора музею Світлана Колесник. У вітринах і на вертикальному стенді було розміщено чудові предмети - дарунок з-за океану Олени Берикул-Криворучко, славної представниціі української діаспори у Канаді (статуетки, посуд, побутові і театральні предмети). Ці предмети пройдуть наукову атрибуцію, інвентаризацію і, свого часу, займуть достойне місце у новій експозиції музею після Перемоги.