«Володимир Винниченко: утвердження українськості» - музей Карпенка – Карого у Кропивницькому запрошує на виставку
«Володимир Винниченко: утвердження українськості» - музей Карпенка – Карого у Кропивницькому запрошує на виставку
До Дня Української Державності, 15 липня 2025 року у літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого міста Кропивницького відбулася презентація виставки «Володимир Винниченко: утвердження українськості» (до 145-річчя від дня народження новеліста, романіста, драматурга, філософа, публіциста, політичного та громадського діяча В. Винниченка).
28 липня 2025 року виповнюється 145 років від дня народження Володимира Кириловича Винниченка. В історії нашої літератури, як і в історії національно-державного відродження, він – постать виняткова. Ним написано понад сотню оповідань, понад 20 п’єс, філософські праці, близько ста живописних робіт. Винниченкові твори ще до революційних подій 1917 р. були перекладені багатьма мовами.
Представлені на виставці матеріали розповідають про життєві і творчі віхи Володимира Винниченка.
Майбутній письменник народився 1880 року в Єлисаветграді (нині – Кропивницький). Будинок, в якому побачив світ Володимир, не зберігся. Стояв він на вулиці Солдатській, неподалік від Інгулу і старої фортеці святої Єлисавети. Дитину хрестили у церкві Володимирської Божої Матері (Грецькій церкві), яка й досі стоїть у центрі міста (кафедральний собор Свято-Різдва Пресвятої Богородиці).
Навчатися Володимира віддали до народної школи (будівля збереглася, знаходиться у провулку Плетеному). Шкільні премудрощі виявилися нескладними. Директор школи переконав батьків, що їхньому синові треба вчитися далі.
Невдовзі Володимир став учнем Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії.
Документа про закінчення Єлисаветградської гімназії Володимиру Винниченку не видали. Через деякий час він їде до Златополя (нині м. Новомиргород Кіровоградської обл.), екстерном складає іспити в місцевій гімназії і одержує змогу продовжити освіту.
У 1900 році юнак став студентом юридичного факультету Київського університету. Вступив до української студентської громади, згодом увійшов до новоствореної Революційної Української Партії. Життя Винниченка-студента вирувало: прокламації, нелегальна література, виступи перед робітниками, переховування від недремного жандармського ока. Навчатися йому судилося не більше року.
4 лютого 1902 р. В. Винниченка арештували і відправили до Лук’янівської в’язниці. З університету вигнали. Восени забрали на військову службу. У 1903 – новий арешт. Після двох років ув’язнення Винниченко знову у вирі політичної діяльності. У 1906 склав екстерном іспити у Київському університеті. У тому ж році – третій арешт. Відомий меценат Євген Чикаленко вніс за Винниченка заставу. Коли прийшов день суду, Володимир Кирилович вже перетинав австрійський кордон.
Доба нелегального життя тривала до березня 1917 року. З початком революції Винниченко повернувся до Києва. Спільно з Михайлом Грушевським очолив український національно-визвольний рух, став головою першого уряду Української Народної Республіки. В середині 1918 року Центральну Раду змінила Гетьманська Держава. Винниченко очолив опозицію Павлу Скоропадському. Був створений альтернативний уряд – Директорія, на чолі якого стояли Винниченко і Петлюра. Після повстання проти Скоропадського, Володимир Винниченко виходить з Директорії і емігрує до Відня.
У травні 1920 року Винниченко зважився на відчайдушний крок: прагнучи увібрати більшовизм в українську одежу, поїхав на переговори до Москви, а потім до Харкова. Мав надію, що найближчі соратники Леніна (Троцький, Каменєв) приймуть його «пункти», спрямовані на закріплення прав України. Переговори скінчилися нічим, і у вересні 1920 р. політик назавжди виїхав за кордон. Після кількох різких виступів проти більшовизму, його оголошено «поза законом».
У 1925 році Володимир Винниченко з дружиною переїхали з Берліна до Парижа. У 1933 його п’єси зійшли зі сцен театрів, твори більше не видавалися в Україні а ті, що були надруковані раніше, вилучалися з бібліотек.
У 1934 році подружжя купує напівзруйновану ферму на березі Середземного моря, за тисячу кілометрів від Парижа.
17 років у Мужені, у «Закутку» (так письменник називав свою садибу), – особлива доба в його долі.
Володимира Винниченка не полишала туга за Україною. Порятунком ставало письменництво.
«Знайшов собі нову біду – малювання», – писав про інше своє захоплення Володимир Кирилович.
Винниченко освоював досвід європейського модернізму, захоплювався Пікассо, який довгий час мешкав тут, у Мужені, Браком й Матіссом, де Кірико і Моранді. Час від часу до «Закутка» навідувалися художники Микола Глущенко з дружиною, Олександр Архипенко, Михайло Жук. Малярська спадщина Винниченка загалом налічує близько сотні робіт. Палітри і пензля він не покидав до самої смерті.
Володимира Винниченка не стало 06 березня 1951 року. Милуючись неповторними фарбами передвечірнього муженського краєвиду, він сказав: «Дивись, яке прекрасне видиво природи!». Це були останні слова в його житті.
Від Єлисаветграда до Мужена простяглася життєва дорога Володимира Винниченка.
Винниченко повернувся в Україну і у рідне місто.
У 1990 році в тодішньому Кіровограді з’явився проспект Винниченка. У 1992 році на приміщенні колишньої чоловічої гімназії було відкрито меморіальну дошку. У 1993 - Кіровоградському педінституту присвоєне ім’я Володимира Винниченка. У 2010 році на території цього навчального закладу був встановлений пам’ятник Володимиру Кириловичу.
Непроста і суперечлива постать викликає чималий інтерес у багатьох науковців. Відомий письменник-краєзнавець Микола Смоленчук встановив справжнє місце народження нашого земляка. У всіх довідниках місцем народження письменника значилося село Веселий Кут. Завдяки кропіткій роботі науковця, загальновідомим став той факт, що Винниченко народився саме у Єлисаветграді. Цьому дослідженню присвячена його праця «Помилка у жандармському циркулярі».
Завдяки листуванню Миколи Смоленчука з родичами Володимира Винниченка, які мешкають у селі Бобринка Бобринецького району Кіровоградської області, з’ясувалося чимало подробиць біографії Володимира Кириловича.
Винниченкознавство займало окрему сторінку у творчій біографії знаного літературознавця, доктора філологічних наук, професора, політика і громадського діяча Володимира Панченка. На виставці представлені праці Володимира Євгеновича, присвячені Винниченку.
Творчий і життєвий шлях нашого земляка можна вивчати за літературознавчими працями Григорія Костюка, Миколи Жулинського, Сергія Михиди, Степана Процюка та ін. У літературно-меморіальному музеї Івана Карпенка-Карого зібрано чимало матеріалів, що стосуються життєвого та творчого шляху краянина: фото різних років (починаючи з гімназійного періоду і до останніх років життя у Мужені), копії документів, афіш, які сповіщали про вистави В. Винниченка в українських та світових театрах, газетно-журнальні публікації, присвячені нашому земляку, його твори, видані у 1918, 1928, 1932, 1939 рр., літературознавчі та краєзнавчі праці, присвячені Володимиру Винниченку та багато інших матеріалів. Частина з них представлена на новоствореній виставці.
Намагаючись зрозуміти день нинішній, нам варто знову і знову перечитувати Винниченка. Можливо, деякі відповіді – у творах парадоксального і імпульсивного, непослідовного, але відвертого, чесного з самим собою письменника і політика, українського інтелігента Володимира Винниченка.
Цього дня до музею з очільницею ГО «Єдина родина Кропивниччини» Оленою Степанок завітали матері та діти загиблих воїнів, які віддали своє життя за Українську Державність.
Цікавим стало спілкування з кропивницькою художницею Ольгою Коломієць та майстер-клас по виготовленню прикрас, який провела мисткиня.
16.07.25