Таємниці чорного озера
Ми вже писали про туристичнмй маршрут «Козацькими шляхами с. Цибулеве». Пропонуємо не менш цікаву подорож: туристичний маршрут «Таємниці Чорного озера». Він розрахований на один день і складається з таких пунктів: м. Знам’янка - с. Водяне - Чорне озеро - м. Знам’янка. Кілометраж маршруту - 28 км.
ЗАГАДКОВЕ ЧОРНЕ ОЗЕРО
Неподалік села Водяне Знам’янського району розташована найзагадковіша водойма області – Чорне озеро. Воно є унікальним за своєю флорою і фауною. Завдяки своїм мікрокліматичним особливостям озерне пониження стало осередком збереження реліктової флори, природні ареали якої розміщені значно північніше.
На болотистих заплавах ви можете побачити рідкісні, зникаючі й навіть реліктові рослини. Це різні види орхідеї, зозулині сльози, коручка болотяна, зозулинець широколистий, тощо. Тут можна зустріти бугри сфагнуму – рослини, характерної для Полісся.
Також можна знайти зозулинці, які в народі називають «люби мене, не покинь». На заболоченому узбережжі можна знайти живокіст, купину, первоцвіт, маренку запашну, астрагал та багато інших лікарських рослин, яких не зустрінеш ніде в окрузі. Кущі яскравого верболозу тісно переплітаються з розкішним мереживом папороті, - трав’янистих і дерев’янистих рослин, які дістали свого найбільшого поширення ще в мезозойську еру.
У сфагновому озері-болоті донині збереглися й інші типові північні рослини, зокрема пухівка, котра після цвітіння вкриває болотисту місцину білим килимом, півник болотний, квіти якого схожі на кров’яні краплини, досить рідкісна орхідея – коручка болотна, забарвлення листя якої переливається від коричнево-зеленуватих до світло-кумачевих тонів.
Окремо треба сказати про любку дволисту. Засушені корені любки брали з собою в похід воїни Олександра Македонського та козаки-характерники. Жменя поживних коренів заміняла денний харчовий раціон воїна.
Колись із Чорного лісу брали свій виток річки Скельова, Водяна, Чортолай, Рудна та інші. Тепер від них залишилися хіба що пересохлі русла-стариці. Нині озеро своєю водою живить невеличку, єдину в цих краях річечку Чорноліску.
Цікаво, що рівень води у Чорному озері за будь-якої пори року є сталим. А вода навіть у розпалі літа холодна й чиста. Верхній шар води у найспекотніші дні прогрівається лише до метра.
Кілька разів робилися спроби зарибнити водойму, але безуспішно. Зате тут привільно себе почувають земляні карасі, яких не зустрінеш у жодній навколишній водоймі, та й розвести їх десь поза межами Чорного озера не вдалося.
ЛЕГЕНДИ
Із Чорним озером пов’язано кілька легенд. Одна з них говорить, що у 1769 році з походу на наші землі поверталася татарська орда на чолі з ханом Керім-Гіреєм. Татари награбовані цінності склали у велику карету. А при переході через Чорне озеро карета провалилася під лід…
Існує версія, що в роки національно-визвольних змагань початку 20 ст. був у наших краях Нестор Махно. Пробувши тут короткий час, Махно був змушений повертати на степові простори Катеринославщини, а награбоване наказав закопати в Чорному лісі або втопити у озері.
І, нарешті, ще про одну таємницю озера: поки що нікому не вдалося виміряти його глибину. Рибалки прив’язували до мотузок важкі грузила, занурювали кілька зв’язаних жердин, але в окремих місцях озера дна так і не вдалося досягти. Є версія, що завдяки торф’яним відкладенням, озеро має не одне дно, а два, а то й більше...
ЧОРНОЛІСЬКА КУЛЬТУРА
У середині минулого століття у верхів’ях Інгульця, на правому березі р. Чорноліски у густому лісовому масиві дослідник О. Тереножкін виявив археологічні рештки невідомої раніше культури, яка отримала назву «Чорноліська». Ця культура раннього залізного віку датується 8–7 ст. до н.е.
Чорноліське городище у вигині р. Чорноліски, обнесене двома рядами валів та ровом, мало в діаметрі 1,5 км. Результати експертизи ґрунту показали, що на місці городища у доскіфський час і навіть після занепаду городища був степ. Городище заросло лісом приблизно у 5 ст. н.е.
Населення даної культури було сучасниками кіммерійців, фактично їхніми сусідами з лісостепу. Основне заняття – переважно примітивне землеробство та скотарство. Про це свідчить велика кількість посуду, бронзові зброя та прикраси, кам’яні зернотерки, кельти, серпи, кістки тварин тощо.
Ця культура різко відрізняється від культури населення степу доскіфського і скіфського періодів. У районі Чорного лісу на основі землеробсько-скотарського господарства склалася яскрава, самобутня культура періоду переходу від бронзи до заліза. Із появою на нашій землі скіфів населення Чорноліської культури не зникло, а перейшло під протекцію кочівників. Про це свідчить наявність поблизу городища скіфського могильника з більше як двома сотнями курганів.
Археологічні дані підтверджують свідчення Геродота, що в культурному і, вочевидь, в етнічному відношенні, Скіфія чітко ділилася на Степ, заселений в основному кочівниками з іраномовної племінної групи та Лісостеп, заселений головним чином осілими землеробсько-скотарськими племенами.
На відміну від поховального обряду скіфів та кіммерійців у вигляді трупопокладення, в лісостеповій зоні у передскіфський час, а також значно пізніше – у слов’янські часи був поширений обряд трупоспалення з похованням урн у курганах та безкурганних могильниках. Отже, можна стверджувати, що Чорноліське городище та їм подібні належать до однієї з протослов’янських культур.
Контактна інформація:
Знам'янський міський краєзнавчий музей, м. Знам'янка, вул. Глібко, 28-в, тел.: (233) 2-09-09.
Директор музею Тетяна Кулик, тел.: 0973797437