Цікавий співрозмовник
Хто полює, а хто нищить?
Рибальський азарт або пристрасна любов до річки, вудки і юшки (причому в одному «пакеті» тихих людських задоволень) в Україні передаються генетично. Тому серед осіб чоловічої статі у нас мало таких, хто хоча би раз в житті не пізнав радість кльову, щастя улову і не був винагороджений удома справді вартісним для чоловіка – приборкувача «дикої природи» компліментом – «Годувальник!». Та й українські жінки, передусім мешканки сільських територій, не лякаються від вигляду черв’яка на гачку й не кидають злякано вудку, коли на ній вчепиться щось поживніше аніж порожня бляшанка з-під сардин, якими Микола з Петром ще минулої зими заїдали на березі «буряківку». А ось про мисливців, які об’єднуються за покликом душі в якісь організації, купують ліцензії на полювання тощо, нам відомо небагато. Так само мало пересічний городянин знає, приміром, про те, як смакує підсмажена на лісовій галявині щойно впольована козуля. Хіба хтось розповість чи напише про пригоду на полюванні. І бажано, щоб та історія була оповита таємницею, щоб в ній були задіяні кляті олігархи, брехливі політики і алкоголь.
А хто нашій природі сторож?
Між тим, в українському товаристві мисливців та рибалок (УТМР) ставляться з відповідальністю і до вудки, й до рушниці. І до вітчизняного законодавства, котре регулює діяльність Товариства. В Кіровоградському районі нещодавно завершилися вибори, на яких делегати від первинних організацій обрали нового керівника районної президії – Сергія Лукіна. Це серйозна відповідальність. Той, хто думає, що УТМР нічого не вирішує і не має впливу на «погоду» в лісі й «політику» на ставках, мусить замислитися над альтернативним запитанням: а хто у нас взагалі вирішує питання охорони і збереження природи? У Європі і в сусідній Білорусі є лісова поліція, організована силами організацій на зразок УТМР, є ефективна природозахисна прокуратура, є «зелені». А також існує традиція не вбивати більше, ніж можеш з’їсти. Натомість у нас є ... завжди голодний до розваг, нікому не підконтрольний нувориш зі знайомствами в прокуратурі й місцевій адміністрації, джипом, який літає полями і чавить зайців, як мух, необмеженою кількістю набоїв у дорожезному «Ремінгтоні». Разом із лісорубом, який заради наживи не замислюючись винищить український ліс до пустелі, вони ще ті «патріоти». Якщо визнати, що їм нікого і нічого протиставити – помахайте дубам, соснам, акаціям.., а принагідно й оленям із куріпками ручкою.
Є де постріляти
– Площа мисливських угідь у Кіровоградському районі становить 109 тисяч гектарів, – окреслює Сергій Сергійович «територію інтересів» місцевої організації УТМР. – З них орних земель 87 тисяч гектарів. Луки займають дві тисячі гектарів. Ліси і водойми майже стільки ж. Під балками майже п’ятнадцять тисяч гектарів. На жаль, ми не маємо таких коштів, щоб купити засоби відеофіксації та організувати цілодобовий моніторинг обширних угідь. Онлайн-спостереження дало би нам об’єктивну картину щодо міграції дичини, посилило б охоронні заходи. Адже єгер не завжди може перебувати в лісі...
До речі, матеріальне забезпечення єгерської служби є першочерговим завданням УТМР. І не лише в Кіровоградському районі. Жива картинка лісу (відеоспостереження) – це далеко не все, чого потребує даний підрозділ. По правді, цих обладнаних гаджетами вишок, фотопасток в українських мисливських господарствах поки що небагато. А ось набої, транспорт, бензин єгерю необхідні вкрай. Скажімо, в Кіровоградській організації працює вісім єгерів і кожному, як мінімум, треба видати пачку набоїв (25 штук – 280 гривень) на місять. На рік виходить загалом тридцять тисяч гривень. Пального для одного єгеря потрібно щонайменше (по бідності) двадцять літрів. Автозаправка на всю службу в місяць коштує чотири з половиною тисячі гривень... Але навряд чи цього пального вистачить, щоб відконтролювати, приміром, процес полювання на сіру куріпку та фазанів (відкривається з 15 жовтня), котре, як велить законодавство, має проходити в присутності єгеря. Тобто виїздити в ліс потрібно буде тричі на тиждень.
Нехай би жив фазан!
Поки спілкуємося, до кабінету Сергія Сергійовича заходить мисливець із Первозванівки. Він хоче придбати одноразовий дозвіл на качине полювання. Каже: «Хочу заплатити, щоб усе було по-людському!»
На цих простих моральних засадах (щоб по-людському) у принципі, й тримається УТМР зі своїм скромним бюджетом. Членські внески мисливця цього року становлять 420 гривень на рік, рибалки сплачують ще менше. І при цьому бажаючих рибалити й полювати з офіційною ліцензією і під захистом УТМР стає дедалі менше. В Кіровоградському районі їх близько півтори тисячі. Тенденція така ж як і по Україні загалом: в 2000-му році зареєстрованих мисливців біло півмільйона, зараз 153 тисячі, рибалок із посвідченнями на всі наші водойми числиться аж...23 тисячі. І при цьому УТМР намагається виконувати суспільні завдання.
– В обов’язки наших первинних організацій входить облаштування спеціальних майданчиків для підгодівлі, відпочинку дичини, – розповідає Сергій Лукін. – Приміром, маємо на сьогодні 150 годівниць – для фазанів, куріпок, копитних тварин, більше двохсот солонців для козулі, кабана, зайців. Ще є підгодівельні майданчики для кабана та зайця, «галичники» з попелом, відсівом. Ми маємо делеговане державою право складати протоколи на браконьєрів. Проводимо спільні з поліцією, працівниками лісгоспів, представниками місцевих адміністрацій рейди, щоб виявити лісорубів...
Напевне, найбільший після «хлопця із сокирою» шкідник для флори і фауни – це палій. Причин, чому в Україні горять і ліс, і поле – аж небу жарко, багато. Наприклад, одна з них по – ідіотські проста – фермери, дачники, селяни випалюють в городах, на узбіччях полів бур’ян – щоб краще росло різнотрав’я на випасі чи щоб підвищити врожайність культур. І ніхто не чує спеціалістів, які доводять, що після цих татарських наскоків росте ще стійкіший, ще більший бур’ян. Ще одна причина підпалів – браконьєрські «штучки»: підпалюють лісосмуги, щоб потім прийти з пилкою – мовляв, ні на що, крім дров, ці зіпсовані вогнем дерева більше й не годяться...
– Дуже шкодять своїми підпалами фермери, – скаржиться новий керівник мисливців та рибалок Кіровоградського району. – Приміром, цього року біля Покровки та Аджамки в очеретах вогнем знищено годівниці. От уявіть собі лишень: все довкола палає, а самиця фазана у цей час висиджує пташенят. Ви думаєте, вона кидає кладку і рятується? – Ні, горить разом зі своїм ненародженим потомством. Крім молодняка птиці, страждає екологія. Не факт, що фазан, навіть якщо виживе, наступного року повернеться на це місце...
Працівники єгерської служби, до речі, мають право стягувати штраф із тих же фермерів та інших «благодійників – любителів природи» - і це пристойні суми. Приміром, якщо хтось вирішить похизуватися новою рушницею перед кумом, вполює лося (минулого року в лісах України їхнє поголів’я перевищувало 1100 голів) й буде упійманий на гарячому, то заплатить 80 тисяч гривень. За кабана ( в Україні нарахували понад одинадцять тисяч голів) – 40 тисяч гривень, козулю (44 500 голів) – 32 тисяч гривень. Навіть лисиця, убита без дозволу, полегшить гаманець браконьєра на 1500 гривень. Куріпка й фазан – дві тисячі гривень штрафу, розорення або знищення їхніх гнізд – у п’ять разів дорожче... Отже, місцевим жителям треба знати хоча б телефони єгерів. Питання до представників УТМР можуть бути різними: від скарг на хижаків (щороку мисливці проводять плановий відстріл вовків, лисиць, навіть ворон, які розоряють гнізда) до інформації щодо браконьєрів.
Олег Шверненко